про посади

1) ( про зв'язок) to join, to unite, to (en)link, to connect

2) тк. недок. ( про посади) to hold more than one office ( appointment); to hold down two jobs

3) хім. to combine

Сенека, Луцій Анней (бл. І ст. до н. е./ І ст. н. е., Кордуба (Кордова) - 65 н. е.) - римський філософ, письменник і державний діяч, представник пізнього стоїцизму. Спочатку навчався риторському фахові, пізніше - філософії, де виявився послідовником римського стоїка Посидонія. Був вихователем римського імператора Нерона, за владарювання якого обіймав високі державні посади. Проповідуючи аскезу і бідність, домагався водночас, використовуючи своє положення при дворі, подарунків грошима, палацами, маєтками тощо. Звинувачений в участі у змові й державній зраді, був змушений покінчити життя самогубством. Світогляд С. досить суперечливий, заснований на ідеях раннього стоїцизму, він увібрав у себе вплив інших традицій: кінічної, платонівської, епікурейської. Крім того, положення, які С. обстоював у царині філософської теорії моралі, далеко не завжди були практичними регулятивами його власних дій і поведінки. Центральним смисловим вузлом філософського вчення С. є моралістика; саме етика, а не логіка чи фізика, посідає у нього чільне місце серед трьох означених основних складових стоїчної філософії. Мудреця, що у своїй практичній життєдіяльності послідовно керується моральними імперативами, він розглядає не стільки як рідкісний випадок, скільки як своєрідний етичний ідеал, який може бути досягнено лише асимптотично. Звідси твердження про невичерпність і нескінченність морального вдосконалення. Завдяки С. вплив ідей стоїцизму на подальше не тільки духовне, а й політичне та загалом культурне життя пізнього Риму, а потому й на християнство був досить тривалим і відчутним.

[br]

Осн. тв.: "Моральні листи до Луцилія"; "Про добродіяння"; "Про милосердя"; "Дослідження про природу"; "Про щасливе життя"; "Про провидіння"; "Про душевний спокій"; "Про дозвілля"; "Про подяку"; "Трагедії".

Берклі, Джордж (1685, Дайзарт-Касл, Ірландія - 1753) - англ. філософ-ідеаліст, релігійний мислитель. Вчився у Дубліні (1700 - 1707). Працював у коледжі, обіймав церковні посади в Дубліні та Лондоні, упродовж 1728 - 1733 рр. займався місіонерською діяльністю на Бермудських островах; з 1734 р. - єпископ Клойна (Ірландія). Лейтмотивом філософії Б. є обґрунтування релігії С. вою філософську систему, названу імматеріалізмом, Б. збудував на відповідним чином переосмисленому вченні Локка про ідеї. Насамперед Б. заперечував вчення Локка про абстракції, або загальні ідеї. Існувати, за Б., - значить бути сприйнятим. Ідеї - це все те, що сприймається людиною як за допомогою відчуттів, так і розуму. Протяжність і матерія також належать до сутностей розуму та існують лише у свідомості ("спогляданні"). Б. обстоює доволі радикальну номіналістичну позицію, стверджуючи, що "загальні ідеї" слід замінити "загальними іменами", які накладаються на цілком конкретні, зафіксовані у сприйнятті ідеї. Б. також ототожнює властивості і якості речей з їх сприйняттям шляхом нівелювання введених Локком відмінностей між первинними й вторинними якостями. У цьому питанні філософська позиція Б. позначена послідовним суб'єктивним ідеалізмом, вельми близьким до його крайньої форми - соліпсизму. Прагнучи уникнути цього, Б. вдається до припущення про існування ідей не лише у сприйнятті людини, а й частково у Божественному розумі. За соціально-політичними переконаннями Б. був рішучим супротивником теорії суспільного договору, заперечував не тільки ідею легітимності вияву народом непокори, а й взагалі право останнього на суверенітет. У царині етики Б. виступав як критик просвітницьких концепцій моралі, доводив, що тільки християнська релігія може забезпечити міцні моральні підвалини суспільства.

[br]

Осн. тв.: "Нова теорія бачення" (1709), "Трактат про принципи людського знання" (1710), "Три розмови між Гіласом та Філонисом" (1713), "Алкіфрон, або Дрібний філософ" (1732), "Сайрис" (1744) та ін.

Г'юм, Дейвід (1711, Единбург - 1776) - англ. філософ, історик, економіст. Навчався в ун-ті Единбурга. Головним принципом філософських творів Г. був агностицизм, на формування якого певний вплив справили філософські системи Берклі, Гатчесона, Шефтсбері. Вперше опублікований у 1739 р. "Трактат про людську природу" не справив помітного враження. У допрацьованому вигляді ідеї "Трактату" згодом були представлені Г. у новому творі "Дослідження стосовно людського розуміння" (1748), але знову не знайшли належного відгуку. Протягом життя Г. займав різні посади - від бібліотекаря (Единбург) до секретаря британського посольства в Парижі. Повернувшись до Единбурга у 1769 р., став однією з чільних постатей в інтелектуальних колах Англії і Європи (особливо у Франції). Вихідною категорією філософії Г. є досвід, який складається із сприйняттів (перцепій) та ідей, що бувають простими і складними. Прості ідеї лише копіюють прості сприйняття, а складні є наслідком сполучення й комбінуванням простих ідей. Хоч буденна свідомість і переконує нас в існуванні зовнішнього світу, досвід це довести не в змозі. Зовнішній світ, буття - це сфера непізнаваного. З точки зору філософії, як її уявляв Г., проблема співвідношення буття і духа поставала як доконечно нерозв'язна. Для характеристики гносеологічної позиції Г. базовими є три принципи асоціацій. Перший - подібності - пояснює походження абстракцій: ідеї ми підводимо під однаковий термін. Другий - суміжності, або стикування - виходить з того, що всі ідеї партикулярні, а місце загальних ідей займають загальні терміни, що прикладаються до низки ідей партикулярних. Третій принцип асоціацій - це принцип причинно-наслідковий, який за своєю суттю зводиться до другого. Причинно-наслідковий зв'язок нічого не засвідчує про об'єктивну реальність, а є лише породженим звичкою переконанням у просторово-часовій суміжності двох подій - причини і наслідку. Подібний гносеологічний підхід продукує також уявлення про "субстанцію" чи "можливість" як нібито незалежні від сприйняттів утворення. Проблема "психічної субстанції", або особистісної ідентичності, також аналізується Г. в контексті асоціативності. Досвід особистості засвідчує лише чергування сприйняттів, емоцій, ідей, а не якоїсь тотожної собі цілісної структури. Остання — це витвір пам'яті, що спонукає нас вірити в усталеність якогось особистішого осердя. Особиста свобода - це наслідок діяльності з узгодження різних бажань і прагнень. Етиці Г. притаманна тенденція, яка згодом була розвинута у філософії утилітарізиму (див. Мілль, Джон Стюарт). Моральні чесноти й милосердя - це перенесення на ставлення людини до цього суспільства двох схильностей, властивих кожному окремому індивідові - до задоволення і до природного почуття симпатії до інших. Отже, соціальне схвалення якогось вчинку е для його носія корисним, і навпаки. Принцип корисності стає критерієм моралі. В аналізі релігійної проблематики Г. також висловив ідеї, пізніше фундаментально розроблені Кантом. Насамперед це стосується критики онтологічного доведення існування Бога. Як переконаний прихильник принципу скептицизму, Г. заперечував існування дива. Для його осягнення неможливо навести якісь раціональні підстави, бо останні мають базування на сукупності суспільного досвіду, який безнастанно змінюється. Диво ж є породження досвіду поодиноких індивідів, надто розмежованих у просторі і часі, щоб до нього можна було застосувати принципи асоціацій.

[br]

Осн. тв.: "Трактат про людську природу" (1739); "Нариси". У 2 т. (1741,1742); "Дослідження стосовно розуміння людини" (1748); "Дослідження стосовно принципів моралі" (1751); "Історія Англії". У 4т. (1753 - 1761)та ін.

Ібн Рушд (латинізов. Аверроес), Абу-аль-Валід Мухаммед ібн-Ахмед (1126, Кордова - 1198) - араб, філософ, лікар. Обіймав важливі державні посади, був суддею, виконував важливі дипломатичні місії З. ажив найбільшої слави як коментатор праць Аристотеля, тому упродовж доби Середньовіччя (і пізніше) був відомий здебільшого як Коментатор. До коментарів І.Р. схвально ставився Тома Аквінський, звертався до них у своїх творах. І.Р. вважав і Бога, і Всесвіт довічними, проте останній, на його думку, усе ж є результатом вияву Божої волі. Отже, світ довічний, але створений, у той час як Бог довічний, і сам є першопричиною всього сущого. Услід за Аристотелем І.Р. розрізняв активний та пасивний інтелект, вважаючи, що активний інтелект забезпечує людині входження до інтелігібельної реальності вічних сутностей, через подолання обмеженості та інерції інтелекту пасивного. За І.Р., окрема людина не є безсмертною у своїй індивідуальній подобі, а лише спроможна поєднатися з універсальним активним інтелектом. Цей висновок І.Р., що ґрунтувався на інтерпретації Аристотеля, став упродовж тривалого часу предметом суворої критики з боку ортодоксальних теологів і прихильників Аристотеля. І.Р. високо поціновував роль видатних філософів, пророків, містиків, завдяки яким людина дістає можливість бути причетною до трансцендентального світу вічних істин; вважав, що те, що є істинним в релігії, може бути хибним у філософії, і навпаки. Ця теза надала підстави для тлумачення І.Р. як попередника концепції двоїстої істини, хоча сам він не вживав цього терміну, не дав чіткого обґрунтування цієї концепції.

[br]

Осн. тв.: "Коментарі до категорій Аристотеля"; "Про Небеса; про Породження й Падіння"; "Про душу"; "Метафізика"; "Політика"; "Риторика"; "Коментарі" до "Держави" Платона"; "Про гармонію релігії і філософії"; медична енциклопедія - "Generalities" ("Загальні зауваги").

1) refusal, repudiation, denial, renunciation; юр. rejection, nonsuit; sl. mitten

2) тех. ( про стан машини) failure, fault; breakdown, nonoperation, inaction

1) ( визволятися) to get free; to free oneself

2) ( відка-раскатися) to get rid of, to clear; ( від військової служби) to get one's ticket

3) ( з посади) to retire; військ. to leave the service, to get one's discharge

4) ( ставати порожнім) to be empty; ( про приміщення) to be vacant

Мо-Цзи (468, або 478,480 та ін., царство Лу - 376, або403, 395, 392 та ін. дон.е.) - стародавньокит. мислитель, політичний діяч, засновник моізму (мо цзя). Вивчав конфуціанські ідеї, але відійшов від них і пізніше різко критикував. Створив власну концепцію, багато у чому протилежну конфуціанській. Погляди М.-Ц. викладені в книзі "Мо-цзи" ("Трактат учителя Мо"), яка являла собою результат колективної праці моїстів протягом декількох століть. М.-Ц. виходив із критики політичних і соціальних відносин, що склалися в сучасному йому суспільстві. Головною причиною "безладу в Піднебесній" вважав відсутність у людей поваги, любові один до одного. Наслідком цього є те, що кожний здійснює вчинки, виходячи із власних бажань та вигоди. М.-Ц. розрізняв "загальну" та "окрему" любов: "окрема", або корислива, любов є великим злом для Піднебесної; тільки в "загальній" любові знаходиться істина. Еталоном "загальної любові" М.-Ц. вважав Небо, бо воно "велике і безкорисливе", "не розділяє малих та великих", "годує всіх". Основне завдання людини - виконувати бажання Неба: "Небо бажає, щоб люди допомагали один одному". Поняттю "Небо" надається теїстичне значення: воно - критерій розмежування добра і зла, все бачить і чує, знає вчинки всіх людей та неодмінно карає тих, які "порушують його волю". У політичних поглядах М.-Ц. центральною є думка про залучення до справ правління державою "доброчесних" людей. При цьому він обстоює тезу "шанування талантів", згідно з якою "мудрі люди" повинні висуватися на високі посади, незалежно від їхнього походження. Пропонуючи дотримуватися "економії у витратах", зокрема "економії при похованнях", критикував конфуціанців за їхню ритуалізацію життя, яка потребує великих витрат за рахунок добробуту народу А. нтиконфуціанський характер мають і висловлювання М.-Ц. "проти долі", сенс яких у запереченні напередвизначення в житті людини, адже людина сама є творцем своєї долі; наполегливою працею вона сама повинна досягти удачі, не роблячи при цьому зла іншому. Вчення М.-Ц. мало великий вплив у Китаї в IV - III ст. до н. е.